серце

Всі корисні записи

Сімейна освіта:
Аліас своїми руками
Початок розвитку навички письма
Письмо. Перша сходинка


Творчість:
Змішування кольорів
Перше малювання. Микита

Ігри:
Пошепки
Прощання з осінню
Послідовність стрибків
Ігри з листям
Гра на знаходження відмінностей та спільного
Ігри на ходу
Співають всі
Гра можна/не можна
Блоки Деньеша
Лего Дупло. Будуємо по черзі

Монтессорі. Практика:
Монтессорі географія. Рамки вкладки
Маленький столик
Розвиток вплетений в життя
Речі на своїх місцях
Середовище для розвитку мовлення. Підготовлений дорослий.

Монтессорі теорія:
Замість слова молодець
Забороняти чи ні?
Зовнішня мотивація
Підготовлений дорослий
Свобода чи обмеження
Повага до дитини
Запросити дитину в своє життя
Поглинаючий розум
Розвиток мозку
Розвиток дитини від народження до 6 років
Монтессорі та Теорія Прив‘язаності
Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама

Монтессорі середовище
Організація дитячого одягу
Організація творчих матеріалів
Дитячий стілець

Ньюфелд
Коли немає сліз марності
Почуття чи емоції
Такий важливий зв‘язок
Будь добрішою
Емоції мами новонародженого
У пошуках альфи
Плоди розвитку
Як виховують сміливих
Рівні прив‘язаності та їхня роль у стосунках з дитиною
Про важливість того, як сприймають наші стосунки з ними наші діти

Їжа:
Завдання для супу з гречкою

Свята:
День народження Михасі. 6 років
Новорічне свято 2-3 роки
День народження Михасі. 2 роки
Подарунки рідним на новий рік. Михасі 1 рік
Михася 1 рік
серце

Замість «молодець»

Вчора ми давали посилання на допис, в якому пояснювалося чому не варто хвалити дітей і як це може погано впливати на їхню внутрішню мотивацію. Тобто оцінюючи те, що роблять наші діти ми переносимо внутрішнє задоволення назовні. Краще було б стовортвати умови, в яких дитина робить щось не тому, що очікує нашого схвалення, а тому що їй це цікаво та важливо.

І коли ми дійсно намагаємося відійти від «мололець» раптом помічаємо наскільки воно в‘їлося в нашу розмову і в нашу автоматичну реакцію.

«Мама, я все з’їв» - «Молодець». (А якби не доїв, то був би не достатньо хорошим?)

«Мама, я намалював малюнок» - «Молодець»

«Мама, я вдягнувся» - «Мололець»

«Мама мене в школі похвалили» - «Мололець»

Окрім того, що такі відповіді роблять дітей залежними від наших оцінок, вони ще й створюють враження що батьки дуже поверхнево включаються в життя діток.

Що ж ми можемо робити натомість?

Ми можемо описувати те, що фактично відбувається при цьому фокусуючись на процесі, а не на результаті.
«Ти заправив своє ліжко»
«Ти вже доїв»
«Для свого малюнка ти обрав червоний та синій колір. Я бачу як багато деталей в цьому місці»

Можна також підсумовувати дії дитини загальним словом.

«Ти допоміг бабусі. Це піклування»
«Ти сам помітив та витер калюжу на підлозі. Це було уважно»
«Ти сам вдягнувся. Це самостійність»

Звісно спочатку дуже важко перейти з «Мололець» на те, щоб описувати без оцінювання те, що робить дитина. Але саме цим ми показуємо що ми вчимо дитину і бачимо те, що відбувається. Але наша любов та увага не залежать від того, буде витерта калюжа чи ні.

До того ж ми можемо і почуття свої висловлювати. Але намагатися робити це таким чином, щоб не робити дитину відповідальною за наші почуття. Щоб діти не відчували що мають робити нас щасливими чи те, що їхні вчинки роблять нас нещасними. Натомість ми можемо казати що бачимо їхні почуття, що розділяємо їхні почуття.
«Я бачу який ти щасливий»
«Як приємно бачити тебе таким задволенним»
«Я пишаюсь тим, що ти досягнув своєї мети. Я бачу як багато зусиль ти вклав в свою роботу»
«Видно що ти засмутився через те, що зараз у тебе не вийшло це зробити. Можу уявити як тобі хотілося щоб все вийшло»

Ви погоджуєтеся, що такі способи взаємодії з дитиною значно глибші ніж «молодець»? Вони змушують нас зупинитися, дійсно побачити дитину, її роботу, її емоції та іі внутрішній світ.
серце

Коли немає сліз марності

Вчора читала Михасі історію, в якій котик захотів покататися на санчатах, але у нього не вийшло і він більше вирішив санчатах ніколи не чіпати. Михася ненавидить такі історії. Просто ненавидить. Він не може прийняти те, що щось у когось склалось не так.

Зазвичай мене це дуже засмучує. Адже коли щось іде не так, ми маємо відчувати марність спроб щось змінити й виховувати сльози марності. Все це призводить до адаптації до того, що не працює в нашому житті. І саме це дає психологічну стійкість, здатність переживати важкі моменти в житті.

Але деяким діткам дуже важко відчувати марність. Це дуже вразливе відчуття. І вони намагаються нікооо не засмучуватися: шукати інший вихід або ж кажуть «ну не страшно». І у Мішутки так.

Але ж я знаю які важливі ці сльозо марності. І намагалась підводити до них хоча б в ігрі, де переживати легше, бо все не по-справжньому. Історії та казки і є також грою, де дитина може безпечно посумувати.

Але не Михася. Якщо я намагалась розповідати якісь історії, де у когось щось не вийшло, наприклад, зоопарк був зачинений і діти туди не потрапили чи хтось щось загубив, Михася одразу починав кричати що так не має бути. Що йому так не подотається і вимагав іншу історію, інший варіант розвитку подій. У нього було багато фрустраціі, у мене було багато фрустрації. І нічого не виходило.

Іри вчора після цієї історії з котом, я сказала Мішутці «а давай ми самі іншій кінець вигадаємо» і ми вигадали два чудових фінали, де стосунки з санчатах у котика склалися. Михася був щасливий. І я зрозуміла що до того робила не правильно.

Я зіштовхувала дитину х фрустрацією, але марність він не мін відчути. Залишається два інших виходи для фрустрації – вихід через зміни чи агресія. Змінювати історію я на хотіла, бо хотіла вичавити бажану марність і залишалась лише агресія. До того ж Мішутка ще й відчував розділення в таких ситуація, бо я не ставала на його сторону.

А вчора все вийшло по-іншому. Вийшло стати з ним на одну сторону й допомогти йому пережити його фрустрацію, а не намагатися сліпо реалізувати свій план. І це щастя в його очах, від цієї картини, у мене сльозо навертаються. І я хочу запам’ятати цей момент.
серце

Пошепки

Нещодавно в моїй книзі-календарі був день гри в поламаний телефон. Я спочатку подумала «ну який поламаний телефон з шестирічкою та півторарічкою», але потім вирішила спробувати.

І ми з хлопцями просто сиділи шепотіли один одному різні слова на вушко. І їм так сподобалось.

Тепер я періодично протягом дня можу підійти і прошепотіти комусь із них щось на вушко.

Микита одразу наче зачарований. Йому так подобається. Полім я прошу щоб він прошепотів щось мені і він теж пробує вимовляти його «слова» тихенько.

А з Мішуткою я одразу пару ігор вигадала.

Сидіти в тиші і слухати як я називаю пошепки різні предмети, що лежать перед ним, а він показує на них пальцем. Теж саме можна робити в книжкових ілюстраціях. І впринципі ці ігри вже і Микитушці доступні.

А вчора ми грали так. Михася сидів з закритими очима. Я пошепки називала рвшні імена, і коли він чув своє ім‘я серед них, то підіймав руку.

А також ще є класичний Монтессорі урок тиші. Коли прото спокійно сидиш (хоча б пару секунд для початку) і слухаєш тишу.
серце

Забороняти чи ні?

Й

Ми були на кухні вчора і через скляні двері Микита побачив на балконі цей бульдозер. Почав просити щоб я його дістала (взагалі дивовижно наскільки півторирічна дитина може чітко пояснювати що їй треба, постійно цьому дивуюся). Спочатку я почала відмовляти, бо він брудний, ми його зазвичай на вулицю беремо.

А потім подумала що ми дорослі часто поверхнево ставимося до дитячих бажань та прохань. Нам здається що ми краще знаємо що їм підходить, а що ні. «Іди краще на гірку, ти вже довго гойдаєшся». «Та навіщо тобі ця сумочка, мені не подобається, обери іншу»

Інколи нам просто не хочеться робити зайвих рухів (як мені у випадку з бульдозером)

Інколи нам здається що це не раціонально/ не оптимально. Наприклад, на другому відео Микита розмотує скотч, який я потім обрізала і просто викинула. І спочатку я вагалась чи давати йому «псувати» скотч.

А Монтессорі писала що до дітей варто ставитися серйозно. До кожного їхнього бажання, до кожної їхнього прохання. І це не значить що ми маємо виконувати всі їхні забаганки. Скоріше критично підходити до ситуацій коли ми хочемо сказати «ні». Чи дійсно це треба забороняти? Чому? Чи можливо це якось дозволити? Чи можливо запропонувати альтернативу?

Справа в тому що з таких дрібних моментів і складається характер дитини. Вони постійно будують себе і навіть в таких дрібничках ми можемо зробити великий внесок в їхні особистості.

Я вирішила занести бульдозер. Спочатку ми разом помили його в мисці (Микита був в захваті), витерти його і Микита протягом дня часто згадував про нього і добре грався ним.

Я хотіла прибрати скотч, а потім вирішала дати Миктці і він з такими зусиллями та наполегливістю його розмотував. До речі, він розмотав не весь, дуже багато ще залишилось. І це скотч, який лежить без діда вже більше трьох років! І чому перша реакція все зберегти?

Я даю дітям наклеювати лейкопластері без діла. Даю їм креми для рук, щоб мазати себе, даю їм вичавлювати мило з дозатору в тій кількості, як ім хочеться. Дошволчю купатися стільки разів на день, скільки їм хочеться. Микита може за один день декілька разів проситися залізти у ванну. І ще багато чого. Інколи здається що це якесь марнотратство.

У Михасі нещодавно зламався кошик для домашнього одягу, бо він постійно наступав на нього. Попросив новий. Спочатку мені було шкода, але вирішила все ж таки дати новий. Він був такий щасливий, дуже охайно склав у нього речі. Так, він через час може його знову зламати. Але це нічого.

І якщо дивитися в перспективі життя, то як довго буде Микита цікавитися скотчем і скільки його зможе використати? Ну як довго вони будуть зацікавлені кремом, якщо лати доступ до нього? Як довго буде зацікавленість водою?

Час так швидко проходить. І все це «марнотратство» і речей, і часу, і зусиль на загальному фоні виглядає дуже незначним.

Зате це закладає в дітях фундамент довіри собі та іншим, повагу до своїх бажань та потреб, віру в підтримку та допомогу батьків. Створює надійні стосунки на все життя. Та вчить тому, що в житті немає чогось недостатньо великого чи значимого, щоб не звертати на це увагу. Навіть найменші та найслабші потреби та бажання можуть привести нас до дивовижних відкриттів.
серце

Почуття чи емоції

Почуття чи емоції?


А ви знаєте різницю між емоціями та почуттями? Гордон Ньюфелд називає почуття верхівкою айсбергу емоцій. Когнітивною верхівкою емоцій. Тобто це ті емоції, які ми відчуваємо й усвідомлюємо.

Емоції є у нас всіх. Вони виникають в мозку, в лімбічній системі, для того, щоб спонукати нас до тих, чи інших дій. Якщо мозок вважає що ми в небезпеці, у нас виникає емоція тривоги, робота якої зробити нас більш обачними. Якщо ми бачимо те, що нам здається несправедливістю, у нас може виникнути фрустрація, яка штовхає нас до змін. Коли ми бачимо маленьку беззахисну дитину – ми автоматично стаємо турботливими й у нас виникає бажання захищати, піклуватися.

Все це відбувається незалежно від нашої волі і ми не можемо контролювати виникнення тих чи інших емоцій. Більш того, якщо вже емоція виникла, вона має виконати свою роботу і «вийти з системи». Тому якщо ми відчуваємо сум, то намагатися позбутися його й замінити радістю – не найкращий варіант. Найкращим варіантом буде посумувати, дати суму вийти, і тоді на його місце вже зможе прийти радість.

Емоції, дуже різні і численні, є у всіх і це дуже добре, завдяки емоціям ми дорослішаємо та розкриваємо свій природній особистий потенціал.

Але на цьому шляху можуть виникати проблеми. І виникають вони на рівні почуттів. Почуття - це процес свідомого сприйняття емоцій. Тобто у нас виникає сум і ми його відчуваємо, усвідомлюємо. Тоді ми можемо казати про те, що ми відчуваємо сум. Це вже ми маємо справу з почуттями. І це дуже хороший варіант. Емоція виникла, вона рухає нас до дії, ми відчули цю емоцію й змогли дати їй той чи інший вихід.

На жаль, не завжди це відбувається саме так. Буває і таке, що ми не відчуваємо своїх емоцій. Ми не відчуваємо суму там, де мали б сумувати. Тоді і в радісних ситуаціях нам якось не весело. Люди не відчувають провину в тих чи інших обставинах, тоді вони й відповідальність на себе не можуть брати. Діти не відчувають тривогу і потрапляють у різноманітні неприємності.

Важливо розуміти що немає поганих чи хороших емоцій і всі вони взаємопов‘язані. Нам не варто уникати тих чи інших почуттів у себе чи забороняти діткам висловлювати свої емоції. Навпаки, якщо ми хочемо щоб наші діти були емоційно здоровими та могли розвивати свій особистий потенціал, ми зацікавлені в тому, щоб вони були емоційними та щоб ми були тим безпечним місцем, де вони можуть дати вихід будь-яким емоціям.
серце

Географія Монтессорі. Рамки-вкладки.


Марія Монтессорі писала: «не давайте розуму дитині те, що не було в її руках». І матеріали Монтессорі дійсно дивовижні: такі наочні, такі лаконічні й завжди дуже цікаві. Я сама з задоволенням всім маніпулюю.

От взяти хоча б географію. Спочатку дитина знайомиться з поняттями суходіл та вода за допомогою двоколтрового шершавого глобусу. Вода блакитна й гладенька, а суша - світло-коричнева й шершава.

Потім глобус ускладнюються і тепер на ньому різними кольорами позначені різні континенти. Я робила такий глобус із звичайного дешевого глобуса розфарбувавши його акриловими фарбами. Михасі він був дуже цікавим і він швидко запам‘ятав де який континент.

А потім починаюьься рамки-вкладки. І вони чудові!

Спочатку рамка з вкладками континентами також кольору, як і на глобусі. Щоб точно запам‘ятати місце розташування та форму континентів. Михася теж дуже подобалась ця рамка-вкладка. І з нею стільки цікавого можна робити.

Далі рамка-вкладка континенту, на якому ми живемо. В нашому випадку, звісно, Європа. І це теж дуже цікаво. Складно, звісно. Навіть мені. Але як потім не запам’ятати де яка країна розташована, якщо це все пройшло через кінчики твоїх пальців?

А тепер ось і мапа України. Теж не легко навіть для мене. Може нарешті і я добре запам’ятаю де знаходяться всі області нашої країни 🙂 Правда ж така географія зовсім не лякає, а навпаки приваблює й закликає повертатися до неї знову і знову?
серце

Аліас своїми руками


Ми нещодавно були в гостях, де дорослі грали в Alias, гру, в якій потрібно якомога швидше пояснити якомога більше слів. Михася теж приймав участь, йому сподобалось. Звісно він пояснює повільно, але сам принцип гри його зацікавив.

Взагалі ми давно вже граємо з ним в загадки, напевно років з 2-х починали щось дуже просте. Але тут інший принцип. В загадках намагаєшся загадати якось по-цікавіше та по-складніше. А тут треба сказати так, щоб одразу зрозуміли.

Я одразу встановила слід декілька таких ігор га телефон. А потім подумала та вирішила піти іншим шляхом.

Я хочу щоб Михася знав, що він будь-що може зробити власними руками. І що в ньому самому багато ідей та думок. Ми в дитинстві дуже часто робили ігри своїми руками. А хто з вас робив менеджер своїми руками? 🙋🏼‍♀️ Ми з подругою і з братом робили. І не один. Впевнена що ви теж щось таке робили. І все тому, що батьки не поспішали купувати нам нові ігри так часто, як того хотілося нам :)

Не можу сказати що я прям не купую іграшки :) я їх купую і багато, хоч і замислююсь про те, щоб зменшувати оберти. Але все ж, добре коли є простір і для творчості.

І дуже вчасно Михася згадав про картки з розрізаними словами й сів їх складати. А я запропонувала переписати слова на папірці, щоб потім пограти в Alias. Михася звісно захопився і написав багато різних слів, які прийшло йому в голову.

Так що тут і творчість, і письмо потренував.

Звісно така гра не практична і ми всеодно прийдемо до якогось іншого формату, але наразі вона точно має право на життя.
серце

Прощання з осінню

Ми всі в дитинстві грали з водою, брудом, готували «їсти» з квітів, трави та піску. Правда ж?

Добре якщо у наших дітей теж є можливість доторкнутися до такої гри.

Вчора ми влаштовували прощання з осінню. Гугл фото нагадав мені що в минулому році ми вперше так робили. Зібрали музе листя та кришили його в мисці. Потім Михася додава всякі шампуні та готував зілля.

В цьому році ми взяли букет суєоцвітів, який майже всю осінь простояв на підвіконні. Я запропонувала ламати його та кришити. А також походити по ньому ніжками – дуже приємні відчуття.

А хлопці самостійно розвивали гру використовуючи:
- ножиці, щоб різати стеблинки
- товкучку для пюре
- тертушку (пробували натирати квіти)
- воду
- ложку, половник
- сито

Вме це була їхня ідея, я лише спостерігала. І дуже цікаво як в одному і тому ж занятті кожен знайшов те, що будо потрібно саме йому. Мені сподобалось лопати сухі стеблини, це так заспокоєю. Мизася все давив, натискав товкучкою для пюре, довго мішав ложкою. А Микита довго сидів переливав воду полковником з однієї миски в іншу.
серце

Такий важливий зв‘язок

Мені дуже сподобалась цитата на сторінці Інституту Ньюфелда в Фейсбуці:

«Зв’язок – це серце та душа гуманності, втрата зв‘язку – основа жорстокості. Коли ми глибоко прив‘язані один до одного, ми відчуваємо біль один одного, ділимо радощі один з одним, і неможливо уявити щоб ми могли проігнорувати чи спеціально завдати болю один одному. Коли ми втрачаємо зв‘язок і нас більше не зачіпає біль чи радість іншої людини, тоді, виявляється, неймовірно легко не помічати чи створювати труднощі, страждання та завдавати болю іншому.
– Л.Р. Ност (L.R. Knost)»

Вона така проста, але вона взагалі про все.

Чи буде старший брат ображати молодшого брата, якщо у них хороші стосунки?

Чи буде вчитель дратуватися та занижувати оцінки, якщо йому подобається учень?

Чи будуть батьки залишати дитину в кімнаті «подумати», якщо їхнє серце відчуває дитячу біль?

Чи буде людина псувати природу, якщо у неї повно дитячих спогадів про дивовижні часи проведені на природі?

Чи буде людина обходити книги стороною, якщо все дитинство навколо неї стоси прекрасних книг?

Чи будемо ми сваритися, ображатися та злитися на рідних, якщо будемо бачити не поведінку, а добрі наміри та прагнення?

Чесно, в усіх цих варіантах відповіддю може бути і «так». Адже, давайте дивитися правді в обличча, не все залежить від нас. Але принаймні ми можемо бути впевнені в тому, що робимо важливі й правильні кроки назустріч більш гуманному суспільству коли допомагаємо нашим дітям створювати глибокі стосунки з людьми, Богом, природою та усім дивовижним що є в цьому світі.