?

Log in

No account? Create an account
Чому дітки стають сміливими?

Зовсім не завдяки нашим зусиллям чи якимось особливим діям. Вони стають сміливими, бо так замислено природою, так розвивається їхній мозок та їхні емоції.

Сміливість – це частіше всього робота процесу інтеграції, а вона починається близько 5-7 років, тому не варто очікувати сміливості від трьохрічок. В їхньому випадку це скоріше буде погана робота системи сповіщення про небезпеку й неможливість побачити наслідки своїх «сміливих» дій.

А от після п‘ятки років вже можна побачити прояви справжньої сміливості, при умові що ми не заважаємо природі робити свою справу.

У нас десь пів року тому була така історія: Михася зайшов в хлібний кіоск купити сочник, а сочників не було. Чомусь його ця ситуація налякала і наступного разу він не захотів сам заходити в кіоск. А потім вже декілька місяців потому ще була схожа ситуація в трамваї: я попросила Мішутку купити мені талончик у водія, бо сама стояла біля Микити з візочком, але Мішутка сказав що він боїться й не піде.

Що я робила в цих ситуаціях? Нічого. Сама купила сочник, сама купили талончики. Не вмовляла, не висміювала й не жартувала над почуттями сина. Нікому з рідних не розповідала про ці ситуації при Михасику. Не поверталася до цього в розмовах намагаючись пояснити що боятися немає чого. Не розповідала «терапевтичних» казок про самостійність. Нічого.

Пройшло декілька місяців й у понеділок Мішутка запитав чи може він сходити до водія й купити мені талончик. Звісно я дозволила. Він пішов, хоча й трохи переживав. Але повернувся з талончиком та прям світився від радості, він прям вголос сказав: «я зробив це».

Що зробила я? Подякувала та сказала що бачу який він щасливий. І все. Ніяких тортів, медалей, наліпок, розповідей усім рідним чи фотографій з талончиками. Звісно, в деяких ситуаціях можна й порадіти трохи більше. Наприклад, коли Мішутка навчився зав‘язувати шнурки, він сам хотів показувати це всім рідним, і ми, звісно, розповідали всім й казали що радіємо за Мішутку.

Але загалом це все робота природи. І чим спокійніше ми ставимося до будь-яких ситуацій: як досягнень, так і не вдалих спроб, тим спокійніші наші діти.
Перше малювання.

Олівцями

Для першого малювання, а тобто десь до 3-х років краще брати воскові крейдочки. Але не такі прям гладенькі, гладенькі, наче як дійсно свічкі, а ті, що більше схожі на крейдочки. Тоді вони дуже яскраво малюють.

Взагалі у таких олівців купа переваг:
- вони значно коротші за звичайні дерев‘яні олівці, а отже їх зручніше тримати
- вони яскраво малюють, у них насичений колір
- ними зручно замальовувати великі об‘єми паперу. А дітки це дуже люблять.
- вони легко ломаються!

Останній пункт особливий. Завдяки тому, що вони ламаються, дитина врешті решт малює коротенькими крейдочками, які автоматично бере в руку правильно! Трьома пальчиками. Просто кулачком такий короткий олівець ніяк не взяти. І у дитини з самого початку формується правильний захват олівця та ручки. І в школі потім не треба вчити правильно брати ручку.

А ще у кожного олівця паперова обгортка і дітки просто обожнюють її знімати :) а це класна вправа для дрібної моторики.

Фарбами

Перше малювання у нас завжди у ванній. Це так зручно!

Вішаю аркуші паперу на шматочок скотчу на стінку в ванній, даю дитині пензлик і починається час творчості та експерементів.

Використовую я звичайну гуаш, ця фарба легко змивається і не шкідлива. Можна брати і пальчикові фарби. Можна робити фарби самостійно. Я пробувала. Теж не погано, тільки у мене на це просто не вистачає часу.

Можна накласти пляму з фарби прям на папір і дитина буде її розмазувати. Можна переливати фарбу в невеличкі ємності. Можна вішати аркуші вже з якимись формами чи малюнками. Можна на аркуші приклеювати шматочки кольорового паперу. Це все для різноманітності коли просто малювати набридло. Нам поки що ні :)

І ще одне. Для першого малювання не потрібно 30 кольорів, і навіть 10 не потрібно. Фарбою ми малюємо одним кольором за раз. Олівців-крейдочок я даю 2-3 у вільний доступ.

І ще про вільний доступ. Олівці з папером для Микити у нас лежать на маленькій таці у вільному доступі. Він може в будь-який час підійти до цієї таці й помалювати. Тобто він сам вирішує коли хоче малювати й не чекає коли я йому це запропоную. Але окрім того час від часу ми сідаємо з ним на підлогу й малюємо разом. Приклад це теж дуже важливо.
Гордон Ньюфелд багато повторює про важливість стосунків з нашими дітками. Ні робота з поведінкою, ні методики виховання, ні навчання окремим навичкам – не можуть замінити надійні стосунки. Саме через стосунки та завдяки ним ми виховуємо наших діток, ми допомагаємо їм дорослішати, будувати свої неповторні особистості, розвивати психологічну стійкість, ставати самостійними людьми і так далі.

Також Гордон Ньюфелд наголошує на тому, що важливі саме стосунки дитини з нами. Тобто те, що відчувають наші діти. І це надзвичайно важливо й не завжди очевидно, тому зупинимося тут детальніше.

Ми часто вибудовуємо стосунки спираючись на свій власний досвід та на свої уявлення про хороших батьків та щасливе дитинство. Ми можемо думати що дитині потрібні подарунки для відчуття цілковитого щастя. Чи їй потрібно ходити в найкращий садочок. Або можливо для щастя їй потрібно смачно їсти чи гратися з іншими дітками. Можливо ми самі відчуваємо любов коли хтось каже нам приємні слова, тому ми намагаємося казати щось приємне дитині, дякувати їй чи повторювати як сильно ми її любимо. Ми можемо по-справжньому вкладатися у стосунки з дитиною, але відчувати що щось відбувається не так.

Ми можемо цілими днями присвячувати час дитині і все одно відчувати що їй мало, що вона не спокійна, тривожна, чіпляється за нас й постійно запитує чи любимо ми її або ж, навпаки, постійно каже «мамочка, я тебе люблю» тим самим тривожно перевіряючи чи все добре з нашим контактом та прив‘язаностю. Так в чому ж справа?

А справа в тому, що наші стосунки з дитиною не дорівнюють стосункам дитини з нами. І нам важливо вкладатися саме в те, щоб робити стосунки такими, яких потребує дитина. І ці потреби можуть суттєво відрізнятися від наших уявлень.

Деякі дітки відчувають розділення коли їх сварять чи читають лекції про їхню поведінку. І ми можемо сто раз за день сказати дитині «я тебе люблю», а потім один раз більш суворо глянути в її сторону після розбитої чашки і все, дитина вже не відчуває безпеки й впевненості у наших стосунках.

Інші діти можуть відчувати розділення під час їжі. Ми можемо приготувати всі улюблені страви дитини в прагненні зробити її щасливою, але потім незадоволення на нашому обличчі від того, що наші очікування не співпали з реальними емоціями дитини від їжі, можуть змусити дитину тривожитися й перевіряти контакт з нами.

Все дуже нелегко, адже часто така поведінка дітей здається нам вибриками та примхами. Хочеться щоб дитині було достатньо того піклування, яке ми хочемо та можемо їй запропонувати. Але, нажаль (чи на щастя), так воно не працює. І якщо ми дійсно хочемо щоб наші діти почувалися спокійно й безпечно в стосунках з нами, якщо ми хочемо бути для наших дітей надійною й тихою гаванню у вирії життєвих подій, якщо ми хочемо щоб саме нам діти дарували свої серця й приносили свої секрети, якщо ми хочемо щоб діти з теплом та любов‘ю пригадували своє дитинство та прагнули бути не гіршими батьками своїм діткам, то нам треба вкладатися саме у стосунки дітей з нами.

А це значить спостерігати за ними, знати й розуміти їх власні й особливі потреби, бачити причину їх емоцій та поведінок та пробувати бути для них відповіддю на все. Не останнє місце в цьому, до речі, посідає розуміння того, на якому рівні прив‘язаності знаходиться ваша дитина по відношенню до вас зараз. Але про це розповімо вже наступного разу.

Tags:

Минулого разу ми писали про важливість того, як сприймає стосунки з батьками дитина. Про те, що сприйняття цих стосунків батьками та дитиною може бути дуже різним і нам треба орієнтуватися саме на останнє, якщо ми хочемо створити безпечну та надійну прив‘язаність для нашої дитину.

Не останню роль у тому, як сприймає дитина наше піклування, відіграє те, на якому рівні прив‘язаності вона зараз знаходиться. Причому з різними дорослими одна й та ж сама дитина може бути на різних рівнях прив‘язаності.

Гордон Ньюфелд виділяє шість рівнів прив‘язаності:
1. Почуття
2. Наслідування
3. Приналежність, лояльність
4. Відчуття важливості для іншого
5. Любов
6. Відчуття, що тебе знають

Для чого нам потрібно знати на якому рівні знаходиться прив‘язаність нашої дитини до нас? Для того, щоб розуміти які наші дії дитина сприймає як прояви турботи та пілклування. Наприклад, ми можемо без кінця казати як сильно ми любимо нашого малюка й малювати йому серця, але якщо він не дійшов до 5-го рівня прив‘язаності, всі ці наші зусилля для нього не будуть нічого значити. З іншого боку, якщо ми бачимо, що малюк зараз на рівні почуттів, то ми просто можемо взяти його на руки і тим самим зробимо набагато більше, ніж усіма іншими проявами любові.

Якщо розвиток дитини відбувається без проблем й дорослі пропонують достатньо контакту та близкості, то прив‘язаність розвивається рік за роком. Тобто перший рівень прив‘язаності – це перший рік життя, другий рівень прив‘язаності – другий рівень життя і так далі. Але це приблизний розвиток подій і у кожної окремої дитини треба дивитися саме на дитину, а не на її вік.

З кожним новим рівнем, прив‘язаність дитини до нас стає більш глибокою. Перші три рівні вважаються доволі поверхневими. Зазвичай дітки, та й дорослі легко розвивають стосунки на цих рівнях. Такі стосунки можуть бути і між однолітками в навчальних закладах і між звичайними колегами на роботі. А от наступні рівні є вже більш глибокими, для того, щоб дитина перейшла в стосунках з нами на такі глибокі й вразливі рівні прив‘язаності, наші стосунки мають бути справді надійними.

Також дуже важливо розуміти що з розвитком нового рівня, попередні рівні нікуди не зникають. Якщо дитина вже, наприклад, на рівні наслідування, це не значить що почуття тепер не важливі. Ні, прояв нашої любові на всіх рівнях залишається важливими протягом всього життя. Перехід на новий рівень значить що у нас з‘являється ще більше можливостей триматися за наші стосунки й ще більше можливостей показувати своє піклування дитиною. Раніше дитина могла відчувати зв‘язок з нами лише при фізичному контакті, а тепер вона може віддалитися від нас на якусь відстань, але все одно тримати контакт з нами за рахунок, наприклад, спільного заняття чи однакових капелюхів.

В наступних дописах ми плануємо детальніше написати про кожен рівень прив‘язаності та як ми можемо надавати контакт дитині на кожному з рівнів.

Tags:

Повага до дитини

Що таке ставитися з повагою до дитини? Сприймати серйозно її бажання та потреби, сприймати серйозно всю дитину. Не завжди виконувати всі бажання, але сприймати їх серйозно.

Це не завжди легко робити. Або ж, якщо чесно, то це завжди доволі важко робити. Мама завжди знає краще, розуміє більше та має все вирішувати. З одного боку це чудова частина альфа-презентації дорослого. Але з цієї ж альфа-позиції ми мусимо знайти в собі сили піклуватися, але не придушувати дитячі паростки бажань, самоідентифікації та власної волі. А скоріше придушувати свою зверхність та гординю.

Михася попросив купити в супермаркеті листівки. Перша моя реакція — відмовити, нам не потрібні листівки. Але я зупиняю себе на пів слові й дозволяю йому обрати те, що йому подобається.

Пару місяців ці листівки потім лежать в різних місцях у нас вдома і Михася ними ніяк не цікавиться. Знову зупиняю себе він осуду і повчань. Прибираю їх до кращих часів. Мовчки, щоб не сказати щось образливе.

Потім згадала про них, поклала Мішутці в теку. А він їх сьогодні побачив і зробив подарунки рідним. Намалював малесенькі сердечки, вирізав і поклав у листівки.

Нічого особливого? Можна подумати що це якась дрібниця, даремно витрачені гроші на листівки. Часто батьки нехтують такими поробками та вважають їх безсенсовними.

А я бачу тут вияв власної доброї волі зробити приємне тим, кого любиш. Я бачу тут творчу енергію створити щось власними руками. Я бачу тут практику роботи з ножицями та любов до маленьких речей. Я бачу тут знання культури, я бачу тут бажання подарувати своє серце тим, кого любиш.

І все це можна побачити лише коли ставишся з повагою до всього, що роблять, думають, вигадують наші діти. Коли ставишся з повагою до їх помилок, рішень та бажань. Коли ставишся з повагою до дитинства. Дякую Марії Монтессорі за те, що навчила мене цьому.

«Ми маємо ставитися до дітей з великою повагою, адже вони перевищують нас у своїй невинності та у величезних можливостях, що чекають на них у майбутньому... Давайте будемо ставитися до них з усією тією добротою, яку б ми хотіли допомогти їм розвинути у себе.»

Це дуже відомий вислів Марії Монтесорі, який дуже часто невірно сприймають і батьки, і вчителі. Я сама колись трактувала його занадто буквально.

А він зовсім не значить що ми відмовляємо дитині в допомозі. Навіть якщо дитина може сама їсти, вдягатися, чистити зуби, тощо, але чомусь не хоче робити це саме зараз, я допомагаю і тепер вже ніколи не відмовляю аргументуючи тим, що він вже вміє це робити сам. І, до речі, в п‘ять років Михася вже рідше і рідше просить допомоги в таких діях.

А цей вислів Марії Монтессорі варто сприймати трохи в іншому ракурсі. Він про те, щоб звертати увагу на те, що дитина може та хоче робити самостійно й давати їй таку можливість. Навіть якщо спочатку це може здаватися дивним. Наприклад, якщо дитина хоче 15 разів поспіль знімати та вдягати шкарпетку. Ну і нехай сидить практикується. Або ж ми зараз не збираємося на вулицю, а малюк дістав своє взуття й намагається його взути. От і добре. Навіть якщо це не зручно, навіть якщо це додає бруду чи займає додатковий час. Все це варто наших зусиль та нашого часу.

Також цей вислів у мене невід‘ємно пов‘язаний з іншим висловом Монтесорі «Допоможіть мені зробити це самостійно». Замість того, щоб постійно щось робити за дитину, ми можемо показати дитині як це робити й дати вільний доступ до цього в середовищі.

Наприклад, коли малюк починає помічати край у дивана, ми можемо навчити його розвертатися ніжками до підлоги та злазити вниз з дивана, замість того, щоб постійно знімати його на підогу самостійно. Теж саме з процесом залазання/злазання зі стільця, візочку і так далі. Ми можемо навчити дитину знімати підгузок (хоча вони й самі прекрасно опановують цю навичку:) та підключати її до процесу зміни підгузку. Можемо показати малюку де стоїть його взуття й просити дістати його, коли збираємося на вулицю, і так далі.

З дорослішими дітками можна спробувати більше спостерігати за тими моментами, коли дітки простять нашої допомоги й подумати як ми можемо допомогти діткам стати більш незалежними. Можливо поставити глечик з водою, щоб дитина сама наливала собі воду, коли хоче пити. Або ж якщо ваш син постійно кличе вас, щоб ви дістали йому кепку, яка лежить надто високо, ви можете повісити гачок десь знизу, де тепер буде висіти його кепка.

Насправді ми дуже допомагаємо і діткам, і собі, коли помічаємо такі моменти й вдосконалюємо наше середовище або ж показуємо дитинці потрібний навик. Можливо тепер малюк буде сам мазати собі хліб маслом та ще й вам буде робити бутерброд. Або ж буде діставати взуття перед прогулянкою для всієї родини.

Змішування кольорів

Рідко у мене виходить настільки вгадати з роботою для Мішутки. Змішування кольорів пішло на ура. Вже третій день сам бере цю роботу.

На таці три пляшечки з піпетками в яких розведені у воді харчові фарбники червоного, синього та жовтих кольорів; підставка зі шматочками серветок (у нас туалетний папір :)), пластикова обкладинка з зошита в якості підкладки для паперу (можна гумову підставку під гаряче), губка для прибирання. І як виявилось треба ще пловинки папірців А4 щоб підкладати під серветку, особливо для тих, хто не жалкує фарби :)


Михасі ця робота так сподобалась, що він навіть прибирає за собою із задоволенням. Наприклад витирає фарбу з підлоги :)

І це приклад саме такої творчості про яку я скрізь пишу - відкритої. Немає зразків, немає мети, немає обов‘язкових умов. Тому дитина завжди задоволена результатом, який завжди різний та непередбачуваний. І завжди виходить краса!

Ігри на ходу

Часто граємо з Михасиком в різні ігри на ходу. Я про них вже неодноразово розповідала, але їх взагалі дуже багато, не все встигаю записувати. Ось одна з них, грали сьогодні в трамваї, щоб Михася не засинав :)

Він у нас дуже любить зоопарк і просить розповідати як ми туди ходили. Тому і гра про зоопарк, але, насправді, можна на будь-яку тему адаптувати.

Я кажу що ми були в зоопарку і бачили зеленого крокодила/рожевого слона/білу папугу/синю мавпу і так далі. А Михася каже так чи ні. І сміється :)

Аналогічно я кажу, що ми бачили як в зоопарку крокоди плавав, мавпа плавала, таргани плавали. А він каже так чи ні.

Взагалі Мішутці ще року не було коли ми почали грати в ігри, коли я щось кажу не правильно, а йому треба або казати ні, або виправляти мене. Ці ігри завжди користуються у нього не аби яким попитом.
Мені дуже хочеться розповісти всім батькам світу про важливість запрошення дитини до свого світу.

Марія Монтессорі писала про те, що це - перший крок до нормалізації. І я бачу це по діткам в садочку, особливо по тим, хто тільки починає адаптуватися. Найцікавіша робота і найзахоплююча презентація марніють на фоні справжньої роботи зі справжнього життя.

Прийшла зранку дитинка засмучена тим, що мами немає поруч і можна пів ранку намагатися зацікавити її чи тим, чи іншим. Успіх звісно буде, хоча й не одразу. А варто попросити таку дитину допомогти зі сніданком, чи запропонувати разом полити квіти (а якщо на підлозі є калюжа, яку можна витерти шваброю, то це взагалі щастя) і дитина буквально розквітає, вона заспокоюється: відчуває себе корисною і настільки важливою, що дорослі запросили її в своє життя.

І якщо в садочку це має такий ефект, то ви уявляєте наскільки це важливо практикувати вдома? Особливо враховуючи те, що вдома цей принцип можна реалізувати на всі 100%, тоді як в садочку всього відсотків на 20. Все-таки різні функції мають ці два різних місця.

Що значить запросити дитину в своє життя? Часто батьки кажуть що не знають чим ще розважати дитину. А справа в тому, що не потрібні дитині розваги, просто робіть свої справи поруч з дитиною. Для вас двох це буде безцінний час і вклад в розвиток взаємовідносин, а для дитини - ще й неймовірний розвиток.

Прибирання, готування їжі, похід на пошту чи до банка все дає дитині найважливіший досвід і підґрунтя для розвитку. Про кожну таку роботу я можу розписати по десять пунктів того, що дитина розвиває в цей час. Також дуже класно займатися разом з дитиною тим, що ви любите: малювання, плетіння, ходіння в ліс за грибами чи збирання маленьких моделей будинків, футбол, катання на лижах, вивчення англійської чи коллекціювання марок - все підходить. В цьому випадку поглинаючий розум малюка перейме не тільки нові навики та нову інформацію, а ще й радість та задоволені батьків від улюбленої справи.

П.с. Мені вчора Мішка робив маску для обличчя з глини :) Він отримав чудовий сенсорний досвід, а я найніжніший масаж в світі!

Profile

серце
chudo33
chudo33

Latest Month

August 2019
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Akiko Kurono