Tags: дитяче

серце

Дитячий щоденник

Коли Мішутці було всього пару місяців, у якійсь соц мережі я прочитала пораду для мам вести щоденничок для дитини. І вирішила спробувати. Спочатку записи були якимось технічним спостереженням за тим коли Мішутка ходить в туалет, скільки їсть і скільки спить. Ну типова молода мама :) Толя і досі жартує про ці перші записи. Але поступово щоденник трансформувався у те, чим він є зараз. Я записую все, чому Міштука навчився останнім часом. Записую свої спостереження, роблю висновки. І мені дуже подобається вести цей щоденничок. По-перше, таким чином закарбовуються безцінні спогади. По-друге, я більше всього помічаю і розумію коли роблю це цілеспрямовано. По-треттє, якщо дорослий Михася буде мене щось запитувати про своє дитинство і я вже не пам'ятатиму того, то завжди зможу знайти все потрібне у записах :)
І ще декілька неочікуваних плюсів. Буває що подружки чи знайомі з дітками щось запитують у мене про перші місяці життя дітей (чи нормальна така поведінка біля грудей, скільки дитина спить, чи нормальний такий настрій) і виявляється що я вже цього не пам'ятаю, але швидко можу знайти в щоденнику. Плюс сама для себе я повертаюся до старих записів, щось аналізую, проводжу паралелі. Сподіваюся що ці записи ще мені самій стануть у пригоді в майбутньому ;)
І ще останнім часом я стала копіювати записи і відсилати їх своїм і Толіка батькам. І вони так радіють цим записам. Оце стало справжнім відкриттям! А я ще сумнівалася чи буде їм цікаво і чи варто таке запропонувати :) А вони чекають на кожен новий запис із нетерпінням і перечитують його по декілька разів.

І ще трохи напишу про те, як саме я веду щоденничок. Я одразу вирішила що він має бути в електронному вигляді: так легше зберігати, плюс доступ до телефону я маю значно частіше ніж доступ до записника. Створила новий блокнот у Еверноут, і кожен новий запис - у нову замітку. Записи я створюю раз на три дні. За цей час я не встигаю забути минулі дні :) Але насправді намагаюся робити малесенькі замітки у теперішньому часі. Щось помітила, на щось звернула увагу, Михася сказав щось смішне - одразу записала буквально парою слів. А потім раз на три дні сідаю і більш детально прописую. Плюс в Еверноуті можна додати людей, які можуть читати чи редагувати блокноти. Я додала Толю і він теж із задоволенням час від часу читає нові записи.
Поза тим я не стверджую що Еверноут - оптимальне рішення. Можливо з часом я перейду на Гугл Драйв і буду вести щоденник так. Подивимося :)

І ще трохи про спогади. Завдяки цьому дитячому щоденнику я почала вести і власний щоденник і мені це дуже подобається. А ще з тих пір, як на фейсбуці з'явилася функція нагадування про те, що було в цей день декілька років тому, я стала постити більше фото у Інстаграм, бо він перепощує до фейсбуку. І тепер я із задоволенням дивлюся на фото минулих років і пригадую що цікавого ми робили.
А ви видете щоденники в тому чи іншому вигляді?
серце

Самостійні ігри

Останнім часом за Михасиною грою спостерігати - саме задоволення. Він сам вигадує якісь сюжети, створює іграшки із нічого. Вчора дістав стаканчики і зробив барабану установку і сидів грав на ній. Особливо цікаво коли я не можу зрозуміти звідки прийшла ця гра (тобто разом ми в таке не грали і я йому такого не показувала). Тоді я ще більше радію, бо розумію що він вже не лише наші сюжети і ігри повторює, але і вигадує щось своє.
Щось таке вигадувати він почав десь після 1,5 років. Але спочатку це були якісь поодинокі випадки. І все одно він не міг надовго сам зацікавити себе грою. А зараз може. Ми все одно доволі багато граємо разом, але як багато він грає сам! Це все дуже видно саме у порівнянні з його грою ще 2-3 місяці тому. Ще хочеться записати про поступовість: я навіть не помітила коли він став так багато грати самостійно. Все вийшло дуже поступово, маленькими кроками.
А раніше я дуже сильно переживала що Михася зовсім не грає сам і постійно потребує моєї уваги. Тепер, як мама маленького хлопчика, а не мама манюні, я бачу що на все свій час. Не мусить маленька дитина грати сама. Головне тримати в голові наступне:
- це нормально що дитину треба вчити грати
- відповідно нормально грати з нею багато
- але тим не менш пам'ятати про себе і свої справи
- відповідно вчити дитину що окрім ігр бувають ще і якісь інші справи, обов'язкі
- всі свої справи по дому: прибирання, приготування їжі і так далі, треба робити коли дитина НЕ спить
- тоді дитина бачить що мама не тільки весь день грається
- плюс можна залучати дитину до хатніх справ і приготування їжі
- і далі легше "залишати" дитину грати самостійно і займатися власними справами ("Залишати" у лапках, бо дитина все одно постійно поруч)

Хотілося б щоб я два роки тому прочитала цей допис і заспокоїлась і прийняла що я роблю все правильно :) Але досвід всеодно вийшов безцінний.
серце

Зрізаємо нігті без сліз (маминих:))

Є тут такі матусі, яким подобається зрізати нігті дітям? :)
У нас з цим одразу було важко: спочатку я боялася нашкодити синочку, а згодом цей процес ставав лише важчим і важчим, бо Мішута ставав більш дорослим, самостійним, у нього з'явилися власні бажання і власна точка зору.

Але от ніби-то зараз (ттт) я знайшла для себе відповідь на це питання. І залюбки ділюся з вами.
Collapse )
серце

Подарунки на новорічні свята

З народженням дитини питання подарунків для рідних, особливо для наших батьків, стало не таким важким як було колись. Пригадую, що дуже часто пошук подарунків на свята перетворювався на багато годин хвилювань і переживань. Що б таке купити, як би здивувати, як зробити приємно, як вгадати.

Collapse )
серце

Декрет - не відпустка. Розсказуй! У мене все буде по-іншому!

Нещодавно побачила в Instagram, що актор Ніл Патрік Гарріс (Барні з "Як я зустрів вашу маму") буде проводити наступну церемонію Оскар. Згадала, як минулого року, ще до народження Михасі, я побачила, що церемонію 2014 року буле проводити Еллен Дедженерес, яка мені ну дуже подобається. І мої думки були приблизно такими: "Ура, нарешті Оскар подивлюся".

Справа в тому, що від цієї події світу кіно я давно вже перебуваю у захваті. Дивилась її пару разів ще у старших класах і була захоплена всім: і червоним килимом з інтерв'ю, і дотепними ведучими, і вишуканим вбранням, і виступами різних гуртів і артистів, ну і звісно - стрічками. Але потім довгий час у мене щось не складалось з переглядом Оскар: то була занадто втомлена, щоб дочекатися хоча б початку, то ніде нормально не транслювали, потім шукала де можна англійскою подивитися і теж не могла знайти.

А тут я подумала, що Оскар з Елен я точно маю подивитися, тим паче я ж в декреті буду! Тоді я декрет уявляла геть по-іншому :) Думала, що буду відпочивати, що у мене буде купа вільного часу - на роботу ж не треба ходити! А ще я знала, що таке слінг :) і думала, що це буде панацея від усіх проблем!

Як вийшло насправді з переглядом Оскар? Точно не пам'ятаю :) Або я згадала про Оскар, коли він вже пройшов, або напередодні, але подумала, що краще я ці години посплю (якщо зможу).

Так, декрет - це не відпустка, і він не схожий на жодну з моїх мрій. Хтось каже, що це - та сама робота, але вдома. Таке порівняння мені не до вподоби хоч як мені подобається моя робота. Чомусь зараз у мене виник образ американських гірок: то супер весело і на верхівці світу, то стрімко летиш вниз :) А поруч сидить маля і дзвінко сміється на кожному новому повороті і мружить очі, коли вітер дме в обличчя. А ще міцно стискає мою руку, руку своєї мами; мами, яка для нього ані на верхівці світу, ані у безодні; мами, яка для нього завжди на рівні, бо завжди поруч.
серце

Невідкладна допомога

Я вважаю, що кожна мама має знати як надавати першу допомогу дитині. Зараз так багато інформації, треба просто зайти в ютюб і подивитися пару відео чи почитати пару статей.

А ще, якщо дійсно чогось хочеш, то потрібна інформація сама тебе знаходить. Треба лише відкрити свої очі і серце в потрібний момент.
Декілька днів тому Толя дивився передачу, де люди рятували життя іншим. І один хлопець допомогав жінці, що подавилася. Я подумала, що це така проста маніпуляція, а чомусь завжди шукають лікарів чи когось, хто знає як і що робити. Мені здається, що цьому легше навчитися, ніж, наприклад, вивчити таблицю множення. Але майже всі знають скільки буде 5*6, а от що робити з людиною, яка подавилася, окрім як постукати по спині, мало хто знає. І я теж не знала.
А вчора пішли в поліклінику і, поки стояли в черзі, то прийшла головна лікарка і сказала, що зараз буде лекція по дитячій безпеці. Спочатку я стояла і думала, що це все інформація, яку всі знають, нічого цікавого. "Ховайте ліки і засоби для прибирання, не залишайте дитину на сповивальному столику" і таке інше. А потім вони розповіли і показали що робити, коли дитинка подавиться. А вони такі давляться час від часу! У нас Михась з самого початку прикорму їсть шматочки, і великі він зазвичай випльовує, а все одно давиться інколи. Раніше я стукала по спині, а тепер знаю де і як треба надавлювати.
Послухали ми цю міні лекцію, сходили до лікаря, до мед сестри, пішли на перший поверх, де нікого не було, щоб перекусити. Я дала Михасі банан і він подавився. Ну треба ж таке! Я зробила так, як показували лікарі і шматочок миттєво випав на підлогу. Навіть злякатися не встигла. Ну майже не встигла.

Так що дивіться і читайте. І розповідайте друзям. Як каже мій батько: Обережного і Бог оберігає.

серце

Нездоровий "позитив" або чому я "за" негативні емоції

Давно хотіла написати про почуття і емоції і ось нарешті зібралась з думками.
Я сама пройшла через всі складності "позитиву" вагітних і молодих мама і, сподіваюся, що комусь мій досвід допоможе обійти ці граблі. Чи отримати ними не в око, а хоча б вухо :)

І так. Ви вагітні? Вітаю! Оточуючі вже казали вам, що треба бути постійно в гарному настрої, бо дитинка все відчуває?
У вас маленька дитинка? Ви вже знаєте, що при ній не можна плакати, сердитися і на вашому обличчі має бути посмішка 24/7? Впевнена, що знайшлися "добрі люди", які вам про це нагадали.

Коли я була вагітна, то дуже сильно намагалася бути постійно у гарному настрої. Якщо я хвилювалася або засмучувалась, я карала себе і ще більше засмучувалась, що навіть таку дрібничку не можу зробити для дитинки. Толя ще тоді мені казав, що дитина має відчувати різні барви емоцій через маму, я погоджувалась, головою розуміючи це, а на серці все одно було тяжко.

Потім, коли Михась народився, я теж дуже намагалась, щоб він бачив завжди веселу маму. І, звісно, ніяких проявів емоцій при дитині. А ще, ви же знаєте, що всі серйозні розмови з чоловіком і родичами відкладаються на час, коли дитинка спить? Я от пам'ятаю, що мої батьки сварилися тільки після того, як вкладали нас спати і переконувалися, що ми спимо. Думаю, що багато хто з вас чув хоч раз, як батьки розбирають свої проблеми і невдоволення, міркуючи, що діти солоденько сплять. Мені завжди було страшно чути їх сердиті голоси. Вдень я їх такими майже не бачила, що змінювалося коли в дім приходила ніч?

Ще один підводний камінь "позитивної" мами - це небажання і невміння приймати "не позитивну" дитину. Чому он той хлопчик спокійно лежить у візочку, а ти в мене плачиш? Будь ласка, не плач, я дам тобі сушку/іграшку/ножиці/брудний черевик/та хоч весь світ, тільки не плач. Бо я ж не така вже погана мама, що б дитина у мене плакала. Що ж я геть нічого не вмію і не можу дати раду дитині?

Так, багато сміття в голові, і як не просто знаходити, впізнавати і позбуватися його день за днем, крок за кроком.

Ось що я зрозуміла для себе.

Можна і треба! відчувати і висловлювати свої різні почуття і емоції. Якщо зараз ви втримали гнів, він залишився в серці і притягне туди ще всяких різних емоцій, і потім вони всі разом яяяяк вибухнуть. І взагалі, наш світ не такий вже і божевільний, придивіться - і ви побачите рівновагу: скільки позитиву ви сьогодні отримали, стільки негативу накриє вас завтра. І це нормально. Приймайте смуток, гнів, провину, і дякуйте людям і обставинам за такі почуття - вони врівноважують ваші ваги, щоб було де покласти ще трохи щастя і веселощів, ще жменьку сонячних зайчиків і дібку заразливого сміху.
Поплачте, і поясніть вашому сонечку (навіть якщо воно ще в животику), що сталося, що ви відчуваєте. Навчить дитинку, що плакати - це нормально (і навіть для величезного чоловіка), що соромитися - це природньо (і навіть для відомої фотомоделі), що сумніви - це частина життя будь якої людини (і навіть мудрого дідуся з довгою сивою бородою). І не вірте людям, які будуть намагатися вас завжди розважати. І приймайте погані настрої вашої дитини, і її істерики, і сльози, але не будьте байдужим спостерігачем, але висловлюйте розуміння і втішайте, навіть якщо вам смішно, що Петрик з дитячого садочку сьогодні не звертав уваги на вашу дочку, а вона від цього безвтішно тужить.

Не соромтеся висловлювати ваші емоції при дитинці. Скажіть чоловіку, що вам було неприємно від його вчинку. Скажіть спокійно, що ви засмутилися, і з вдячністю прийміть його вибачення. Не дозволяйте образам оселитися у вас у серці і перетворювати його на камінь. Нехай дитинка баче, що батькі бувають різними, що вони можуть теж бути не в гуморі, але люблять її в будь яких обставинах. Скажіть, що ви розчаровані вчинком дитини, але все одно її любите більш за все на світі. Поясніть, що саме ви очікуєте наступного разу. Але будьте готові прийняти і інший розвиток подій :) А ще, мені здається, що малючку дуже важливо бачити, як батьки знаходять спільну мову під час непорозумінь, як батько втішає розчулену матусю і як мама підтримує засмученого татуся. Врешті решт такі навики будуть чи не найважливішими у житті дитини. Чому б їй не навчитися цьому у батьків, а не з книг і стрічок?

Дозволяйте собі відчувати різні емоції. Не звинувачуйте себе, що замість щастя відчуваєте втому, що вас саме зараз не тішить маленька ніжка, а хочеться плакати, бо на годиннику 15.00, а ви ще не снідати і не обідали. Приймаєте себе різну і тоді оточуючі будуть вас приймати безумовно. Любіть дитинку не через щось, а не зважаючи ні на що ;) Не вимагайте її бути зручною для вас, приймаєте так, як хочете, щоб вона приймала вас. Забудьте про маску позитиву, нехай малючок бачить справжню маму, і тоді йому не буде боляче знімати маски і грим з рідних і знайомитися зі справжніми батьками в підлітковому віці. Любіть себе, щоб малючку було з кого брати приклад :)

серце

Подорожуючи з малюком

Тут хочу написати про те, без чого не уявляю наших подорожей. В Михаськиному віці, йому зараз 10 місяців, це чотири найважливіші і найбільш зручні для нас речі.
Мабуть цей перелік буде здаватися тривіальним і очевидним для мамусь з дітьми. А от для дівчат, які планують стати мамами, щось з цієї інформації може стати у нагоді.
І так сам перелік:

1. Це ерго-рюкзачок.
Посадив дитинку собі на живіт - і вперед, можна йти хоч в ліс, хоч в гори. І містом гуляти теж зручно. І не треба думати де ми будемо, коли малюк захоче спати. Бо у рюкзачку, на мамі або на татові, чудово і солодко спиться :)


Плануємо з Толічкою поступово опанувати і положення з дитинкою на спині.

2. Грудне вигодовування. Це просто неймовірно зручно. Тут і нагодувати, і напоїти, і заспокоїти, приспати. А з ерго-рюкзачком годувати можна так, що ніхто поруч і не здогадається, що ти робиш.



3. Педагогічний прикорм.
Ну де у подорожі я буду шукати дитяче пюре? І якщо я знайду в котрійсь з крамниць дитячу кашу, де я її буду готувати? Хоча звісно родини подорожують і так - винаймають помешкання з кухнею, беруть щось собою. Але тут не останню роль грає моя лінь :) мені зручніше їсти щось таке, щоб я могла і Михасика пригостити, ніж вигадувати щось з окремою дитячою їжою.

4. Спільний сон. Спимо ми втроьх і для нас це неймовірно зручно. Ми не хвилюємося чи буде десь дитяче ліжко і не обмежуємо свій вибір місць, де можна зупинитися. Хоча ні, обмежуємо, там має бути велике сімейне ліжко :)
А ще спільний сон - це, у більшості випадків, запорука того, що я теж відпочину і у мене будуть сили і бажання досліджувати нові місця. А ще спільний сон - це сонна посмішка малючка у тебе прям під боком. Ну це додатковий бонус :))